Вишивка – вид мистецтва!

Українська вишивка сягає своїм корінням сивої давнини. Мабуть, ніколи не зможемо дізнатися, хто і коли вперше здогадався втілити в узорний мотив красу рідної природи, свої переживання та відчуття, бо через недовговічність тканини та ниток наука позбавлена можливості точно визначити час виникнення цього мистецтва.

   Дуже цінувалась вишивка в Київській Русі. Сестра Володимира Мономаха  Анна організувала в Андріївському монастирі школу, де дівчата вишивали золотом і сріблом.  XVІ  -  XVІІ століття – епоха українського Відродження, найбільший розквіт вишивки. Вишиванням споконвіку займалися жінки, які з покоління в покоління передавали найяскравіші зразки орнаменту, кольору, вишивальну техніку.

  Майже кожна область, кожний район, часто й окремі села, від матері до доньки передавали свої узори. Тому за кольором, орнаментом, фактурою вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення.

        

           Вишиванка рідна, ну хіба не диво?

          В ній ходити модно, стильно і красиво.

          Це мистецький витвір, це краса і казка,

          В ній душі наснага, материнська ласка

  Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка – це мистецтво, що постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання: не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.

Чорнобиль - трава гірка...

 А починалось все так...

Минуть роки, десятиліття, століття, а день Чорнобильської трагедіїї хвилюватиме людей - і тих, кого він зачепив своїм чорним недобрим  крилом, і тих, хто народиться далеко від покривдженої землі.Цей день завжди об`єднуватиме всіх живущих одним спогадом, однією надіїїєю, бо Чорнобиль став часовою межею. Осмислюючи трагедію рідного народу, ми мусимо зупинитися на хвилину у вирі життя, схилити голову перед подвигом пожежників, солдатів, стражданням матерів, хворих дітей. Щоб  не повторився Чорнобиль ні на Землі, ні в душах прийдешніх поколінь. А бетонний саркофаг - пам`ятник байдужості, безвідповідальності - хай залишиться чи не єдиним символом атомної ери.

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає.

Годинник життя безупинно іде.

...Лиш пам`ять, лиш пам`ять про все пам`ятає.

Мій рідний край, моя Земля...

НЕДІЛЯ, 19 КВІТНЯ 2020 Р.

   Щиро вітаю вас зі світлим Днем Воскресіння Христового!

 Нехай світло Великодня надає нам всім віру в кращий завтрашній день та сили і терпіння. Нехай ваші думки будуть світлими, а щастя в дім приходить із кожним новим світанком. Нехай життя наповниться яскравими зустрічами і подіями, вірними друзями, хорошим настроєм. Нехай до вашої оселі прийде здоров`я, любов, щастя, добробут, душа нехай світлішою стає, а помисли стануть щирими та добрими.Нехай сонцем повниться життя й натхнення,

Говоримо українською!

"Пасха" чи Великдень?
 Сьогодні Олександр Авраменко - український педагог, теле- та радіоведучий, автор понад пятдесяти підручників та посібників з української мови й літератури допоможе нам з`ясувати, як правильно називається одне з найбільших християнських свят - Пасха чи Великдень.
     слово "пасха" в словнику Бориса Грінченка взагалі відсутнє. А в інших словниках подане із різними обмеженнями. Тож запам`ятайте, що Пасха - це назва єврейського свята. Саме  від цієї назви походить і слово "паска" - солодкий хліб, який випікають до Великодня.
    У весняне християнське свято Воскресіння Христа зветься в нашій мові Великдень.
У родовому відмінку - ВелИкодня, а не ВеликОдня.
    Крім того, розмальовані курячі яйця треба називати крашанками або ж писанками.
І ще незабувайте! Напередодні свят, якщо захочете привітати когось заздалегідь, вітайте з "з прийдешнім святом", а не "з наступаючим"

Карантин… Готуємося до ЗНО!!!

Здобувачі освіти 11 класу "запустили" флешмоб 

#stayhome_навчаємося вдома

Краса Шевченкової поезії

Краса Шевченкової поезії

Цьогоріч   українці відзначали 206 річницю з дня народження Т. Г. Шевченка . Ми щиро захоплюємося Кобзарем, його громадянською принциповістю і моральністю, почуттям соціальної й національної справедливості, відданістю правді та свободі.

    У кожного народу -  свої митці, які прославляють свою країну, возвеличують свій народ. Таким для українців є Тарас Григорович Шевченко. Без його імені не можливо уявити собі українську мову, літературу, історію. Загалом українську культуру та державу. Його поезія актуальна в усі часи. Його називають українським генієм і пророком. Тарасу Шевченку встановили найбільшу кількість пам’ятників у світі – 1384, у тридцяти п’яти країнах. Це рекордний показник для діяча культури.

      Читаючи Шевченка, ми чуємо заклик боротися за свободу, бачимо його мрії про вільну Україну, відчуваємо захоплення історією власного народу. Чуємо повчання всім нам.

 Саме про це говорили учасники заходу, демонстрували взаємозв’язок минулого та сучасного, читали поезії різними мовами - англійською, німецькою, італійською. болгарською, молдавською, сербською, білоруською та ін.

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Сьогодні, 25 лютого, народилася Леся Українка - окраса і гордість української літератури
Поодинокими зірками на небосхилі української ( та й світової!) літератури світять жіночі постаті. Але як яскраво!"З усім своїм культом нелюдської сили і мужніх чистот, Леся Українка скрізь і завжди в своїй поезії зостається жінкою. Вона тим і сильна, тим і займає свою власну постать в історії українського слова, що завжди поєднувала в собі пристрасті. Прометеєвим огнем пройняті пориви з нотами ніжності, з прославленням жіночого героїзму, терпіння й самопожертви", - писав відомий поет та літературознавець Микола Зеров.
      Ця жінка мала безліч талантів: вона була поетесою і драматургом, прозаїком і перекладачем, літературознавцем і фольклористом. Творчість Лариси Петрівни стала однією із вершин художньої свідомості українського народу в його історичному поступі й водночас видатним явищем світової літератури, адже криє в собі невичерпні джерела високих людських ідеалів добра та справедливості, сповнена пафосом оновлення світу, свободи, гуманізму народів. У своїй поетичній творчості  Дочка Прометея весь час була в пошуках ідеалу борця за щастя народне.
    

Відеолекторій "Небесна сотня"... Пам'ятаємо...

День Святого Валентина

Прийми, любов, моє вітання,

Коли весна ось - ось прийде.

І квітне на землі кохання

У ніжний Валентинів день.

Повільно пелюстки зриваю,

Потрібна відповідь мені,

Чому ж у квітки я питаю,

Чи любиш ти мене, чи ні?

День Святого Валентина до традиційних українських свят не належить. Але відзначають його повсюди, оскільки воно символізує одне з найвищих почуттів – кохання.

Цього дня повітря наповнене коханням. Амури поспішають поєднати пари, почуття яких перевірені часом, і допомагають зустрітися половинкам, які загубилися серед юрби.

Мудрець повідав істину людині:

Кохання й миле серце – річ одна.

Як душі мудрі з розумом єдині,

Отак і їх ніщо не роз`єдна.

Стародавня легенда свідчить, що ще у третьому столітті священик на ім`я Валентин, порушивши імператорський наказ, що забороняв одружуватися, таємно з`єднав шлюбом двох закоханих. За цей злочин священик потрапив до в’язниці, де закохався сам у сліпу доньку наглядача. Кохання – гаряче, мов вогонь, і швидкоплинне, як спалах блискавиці, заполонило молодих людей. Воно народилося і відразу вмерло, бо Валентина стратили. Того дня дівчина отримала від коханого листівку з однією короткою фразою «Від Валентина». Так і до сьогодні мандрують світом Валентинки - послання закоханих.

Цікаво, що найдавніша Валентинка зберігається у Британському музеї в Лондоні. Ця листівка підписана герцогом Орлеанським Чарльзом 1415 року. Він був ув’язнений і таємно відправив послання кохання своїй дружині.

Кохання… ніхто не в змозі пояснити, що ж це таке. Це велика загадка життя. «Життя без кохання схоже на засохле дерево, що росте на кам`янистому грунті» - стверджує індійська мудрість.

Випускники з усіх кінців, що простяглись довкола,

Щоб поділитися планами своїх стремлінь,

 Приїхали на  зустріч у рідну  школу.

     На зустріч завітали Іванченко Катерина, Іванченко Євгенія -  студентки Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини  та Пономаренко Олександра – студентка Львівського державного  університету  внутрішніх справ.   Їх привели спогади про незабутні, найпрекрасніші роки дитинства, а також бажання хоч не надовго, хоч на один день побути учнями та зустрітися  зі своїми вчителями.

    Дівчата розповіли про навчання , про свої досягнення та успіхи в університетах. Пригадали шкільні роки та наголосили на тому, щоб кожен зі здобувачів освіти знайшов свою стежину, щоб у майбутньому гордитись міг за кожний у житті  рясний обжинок.